Возлюблені у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про глибоку та спасенну зустріч: Сам Господь Ісус Христос приходить до криниці Якова в місті Сіхар, щоб дати Живу Воду — Себе Самого — жінці-самарянці. Цей уривок глибоко символічний, і кожне слово Христове тут звернене й до нас. Господь не випадково говорить з самарянкою — жінкою, яка належить до народу, що юдеї вважали єретичним і нечистим. І саме її Господь вибирає, щоби відкритись як Месія.
Першими словами Ісуса до самарянки є: «Дай Мені пити» (Ін. 4:7). Хіба Всемогутній Бог, Творець всього, потребує води? Авжеж ні. Він звертається до неї не тому, що Сам потребує, але щоби пробудити в ній спрагу вічного, прагнення до вищого.
Як говорить блаженний Августин:
«Той, хто просив пити, напуває. І дійсно, маючи спрагу — збуджує віру в самарянці; і цим чинить, щоби самарянка напилася...»
(Августин, Tractatus in Joannem, XV)
Ці слова мають духовний зміст: Христос спраглий не води, а спасіння душі. Він жадає віри й навернення кожного з нас. «Дай Мені пити» — це прохання до кожного християнина: віддай Мені своє серце, дай Мені місце в душі твоїй.
Христос промовляє до неї: «Коли б ти знала дар Божий і Хто Той, Хто говорить тобі: “Дай Мені пити”, то ти сама просила б у Нього, і дав би тобі води живої» (Ін. 4:10).
Це ключові слова Євангелія. Блаженний Августин пояснює:
«Жива вода — це благодать Святого Духа, що втамовує спрагу душі й ніколи не вичерпується»
(Августин, Tractatus in Joannem, XV)
Ми часто шукаємо задоволення в земному — в грішних звичках, марній славі, багатстві, марних словах. Але тільки Жива Вода, якою є Христос, втамовує справжню спрагу душі — спрагу любові, істини й вічності.
Господь відкриває гріх жінки: «У тебе було п’ятеро чоловіків, і той, що маєш тепер, не є тобі чоловік» (Ін. 4:18). Христос не осуджує, але лагідно викриває, щоби привести її до покаяння. І жінка відчуває, що стоїть перед Пророком, а згодом — перед Месією.
Блаженний Августин пояснює цей момент так:
«Господь не для осуду говорить, але для зцілення; не для приниження, але для спасіння. Він викриває, щоби очистити»
(Августин, Tractatus in Joannem, XV)
Так само і з нами: Христос бачить наші серця, гріхи, пристрасті — і все ж чекає, коли ми відгукнемось, щоби дати нам зцілення.
Самарянка після зустрічі з Ісусом залишає водонос і біжить до свого міста: «Іде жінка в місто і каже людям: “Ідіть, подивіться Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила: чи не Він Христос?”» (Ін. 4:28-29).
Це приклад справжнього навернення. Вона, яка соромилася ходити до криниці вранці разом з іншими жінками (бо прийшла опівдні), тепер відкрито свідчить про Христа. Вона стає першою благовісницею серед самарян.
Як каже блаженний Августин:
«Серце, яке запалене любов’ю, не може мовчати»
(Августин, Confessiones, X)
Ісус каже учням: «Підніміть очі ваші і подивіться на ниви, що вже побіліли до жнив» (Ін. 4:35).
Саме після розмови з самарянкою відкривається суть місії Церкви — звернення не лише до юдеїв, але до всіх народів. І ми, возлюблені, теж покликані бути тими жнивцями, що несуть світло Христове у світ.
Брати і сестри!
Кожен з нас — як та самарянка. Христос зустрічає нас при криниці нашої душі. Він не чекає, поки ми станемо «достойними». Він Сам приходить, щоби з нами говорити, дарувати благодать, напоїти Своєю Живою Водою.
Тож відкриймо Йому серце. Як говорить блаженний Августин:
«Ти створив нас для Себе, Господи, і неспокійне наше серце, доки не заспокоїться в Тобі»
(Августин, Confessiones, I,1)
Амінь.
