В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
У сьогоднішньому євангельському читанні Свята Церква знову відкриває перед нами славу Воскресіння Христового. Апостоли — замкнені в домі зі страху перед юдеями, але Господь приходить до них "коли двері були замкнені" (Ін. 20:19), і промовляє: «Мир вам». Він показує їм Свої руки та ребро — сліди страждань і смерті, якими переміг смерть.
Цей образ має глибокий духовний зміст. Як пояснює блаженний Августин, Христос приходить до Своїх учнів "через замкнені двері не тому, що Йому потрібно було їх відкривати, а щоб показати, що Його воскресле тіло вже підпорядковується не законам тілесного буття, а славі Божій". Це воскресле тіло — прославлене, вічне, нетлінне. І це те саме тіло, яке Христос дає нам у Таїнстві Євхаристії.
Але не всі апостоли були того дня зібрані разом. Фома — один із дванадцяти — не був серед них. І коли інші апостоли сказали йому: «Ми бачили Господа», він відповів: «Якщо не побачу... і не вкладу... — не повірю» (Ін. 20:25). Ми звикли докоряти Фомі за невірство, але чи не є він образом кожного з нас?
Августин каже: «Фома засумнівався, щоб ми не сумнівались. Його недовіра була зцілена, щоб наша віра була укріплена». Іншими словами, Христос допустив Фомине сумнівне серце не для осуду, а для повчання всієї Церкви. Якби не було його сумніву, ми б не мали цього ясного свідчення Воскреслого.
Через вісім днів — на сьогоднішній день у літургійному циклі — Христос знову являється і звертається саме до Фоми. Без докору, без осуду — з любов’ю. Він не зневажає його сумнів, а задовольняє його пошук: «Подай палець твій... і не будь невіруючим, а віруючим».
І що ж відповідає Фома? Ці слова — вершина всієї сцени: «Господь мій і Бог мій!» Це не просто слова здивування. Це — сповідання віри, найглибше, найкоротше і найповніше. У ньому — вся суть нашого християнського життя.
Блаженний Августин зазначає: «Не руками, а серцем доторкнувся Фома до Господа. Бо повірив не лише в присутність тіла, а в Божественність Того, Хто стояв перед ним». Тобто Фома визнає не просто Вчителя, а Спасителя і Бога.
І тут Господь промовляє слова, які звернені до всіх поколінь християн: «Блаженні ті, що не бачили і увірували» (Ін. 20:29). Це про нас із вами, дорогі. Ми не були в тій світлиці, не бачили Його ран, не торкались до Його ребра. Але ми віруємо. І в цій вірі — блаженство, про яке говорить Сам Христос.
Але зауважмо ще одне: Фома пізнає воскреслого Христа не в славі, а в ранах. Саме через рани він переконується в Його істинності. І це теж велике таїнство. Як каже Августин: «Рани Христові — це двері милосердя, через які входить до нас прощення». Тому й на іконах воскреслого Христа ми часто бачимо не просто світло, а світло зранене — те, яке принесло нам спасіння.
Дорогі у Христі,
Ми, як і Фома, проходимо через сумніви, страхи, пошуки. Але пам’ятаймо: Господь завжди приходить до серця, яке шукає істини. Він не осуджує — Він веде. А віра — не є просто переконання, це життя з Христом.
Нехай же й наша віра буде живою, смиренною, люблячою.
Нехай і ми, разом з апостолом Фомою, щодня повторюємо:
«Господь мій і Бог мій!»
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
