Як приклад можна навести окремі цитати з відкритих джерел, які приписують старцю Зосимі Сокуру. Зокрема, у так званому «духовному заповіті» містяться такі слова:
«Взор только на Москву, только на Россию, только на единство наше со Святой Русью. Там спасение. Строго держитесь Русской Православной Церкви, Святейшего Патриарха Московского… Украина — сатанинское государство нашего времени».
Подібних висловлювань можна знайти чимало. Особливо показовим є те, що спасіння тут безпосередньо пов’язується зі «Святою Руссю», яку іноді називають «триєдиною Руссю».
Якщо подивитися на це крізь богословську призму, то можна побачити небезпечне перенесення образу Триєдиного Бога на політичну конструкцію. Ідея єдності Росії, України та Білорусі в такому разі вже подається не просто як історична чи політична концепція, а майже як священна богословська істина. Однак для такого ототожнення немає належних підстав ані у Святому Письмі, ані у православному віровченні.
Особливо проблематичним є твердження, що спасіння нібито перебуває лише у єдності зі «Святою Руссю». Тоді закономірно постає запитання: невже за її межами спасіння неможливе? Невже його немає в Західній Європі, Америці, Африці чи Азії, де також живуть православні християни та діють Помісні Православні Церкви?
У висловлюваннях старця Зосими можна зустріти й різке засудження так званого «загниваючого Заходу». Проте необхідно запитати: наскільки така риторика узгоджується з Божественним Одкровенням?
Адже спасіння приходить не через державу, не через монархію, не через політичний устрій і не через належність до певного народу. Спасіння дарується людині через Ісуса Христа. Господь не обмежений державними кордонами, а Церква Христова має вселенський характер.
Навіть у язичницькій Римській імперії, серед переслідувань і морального занепаду, Церква Христова жила, зростала та приносила духовні плоди. Саме там проповідували апостоли, саме там пролили кров тисячі мучеників і саме там виникли численні християнські громади. Отже, спасительна дія Божої благодаті не залежить від того, наскільки праведною чи гріховною є держава, у якій живе людина.
Ідея політичної або національної винятковості нагадує неправильне розуміння старозавітного вчення про богообраний народ, нібито спасіння призначене лише для однієї нації. Однак у Новому Завіті ця замкненість долається. Апостол Павло навчає:
«Немає юдея, ні грека, немає раба, ні вільного… бо всі ви — одно у Христі Ісусі» (Гал. 3:28).
В іншому місці він говорить:
«Немає ні елліна, ні юдея… варвара, скіфа, раба, вільного, але все і в усьому — Христос» (Кол. 3:11).
Отже, у Христі національність, державна належність і політичні кордони не можуть визначати можливість спасіння людини. Христос прийшов спасти не одну імперію, не одну державу і не один народ, а все людство.
Так само богословськи неприпустимо називати цілу країну «сатанинською». Держава може мати несправедливі закони, її влада може чинити гріх, а суспільство може переживати моральну кризу. Проте це не означає, що весь народ позбавлений Божої благодаті або можливості спасіння. Не можна ототожнювати державу, владу, територію, народ і кожну окрему людину.
Господь Ісус Христос проповідував на землях, які були розділені політичними, адміністративними, етнічними й релігійними кордонами. Це були Юдея, Самарія, Галілея та інші області, що мали різний статус і по-різному залежали від Римської імперії. Між юдеями та самарянами існувала давня ворожнеча, однак Христос не підтримував ідею винятковості одного народу перед іншим.
Навпаки, Він розмовляв із самарянкою, поставив милосердного самарянина за приклад ближнього і посилав апостолів проповідувати всім народам. Слово Боже звернене до кожної людини, а шлях спасіння відкритий для всіх.
Тому вчення, яке пов’язує спасіння з політичною єдністю Росії, України та Білорусі або з підпорядкуванням Московському патріархові, не має достатнього євангельського й догматичного підґрунтя. Воно підміняє вселенськість Церкви політичною ідеологією, а єдність у Христі — належністю до певного геополітичного простору.
Для православного християнина центром віри є не Москва, не Київ, не Рим і не будь-яка інша земна столиця. Центром нашої віри, надії та спасіння є Господь Ісус Христос:
«Бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам спастися» (Діян. 4:12).
Коментарі (1)
Залишити коментар