На початку повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022р, коли під Прилуками точилися запеклі бої між ЗСУ та окупантами, трапилася історія, яка викликає питання до позиції деяких представників Церкви. Саме тоді, коли українські воїни ціною власного життя захищали рідну землю, а мирні мешканці страждали від обстрілів, у Густинському монастирі (УПЦ МП) відбувалися події, що суперечать логіці війни – і логіці людяності.
За свідченнями, коли до обителі Густинського монастирі УПЦ МП звернулися по допомогу для поранених захисників України, їм відмовили. Але водночас у стінах монастиря знайшли притулок російські окупанти, яких, за інформацією, привезла з поля бою одна з монахинь. Що це – викривлена благодійність чи свідомий вибір на боку ворога?
Якщо перша частина цієї історії вже отримала певний розголос (зокрема, через заяву ігумені, яка називала російських солдатів «дітьми»), то друга залишається в тіні. Однак свідки стверджують: коли до монастиря звернулися за допомогою для поранених бійців ЗСУ, їм відмовили, посилаючись на «нейтралітет» або «відсутність можливостей».
Це викликає глибоке обурення. Адже Церква завжди повинна стояти на боці страждаючих – тим більше коли йдеться про тих, хто захищає рідну землю від агресора. Як можна відкривати двері для ворогів, які несуть смерть українцям, і при цьому закривати їх перед своїми героями?
Де межа між милосердям і зрадою?
Ми знаємо слова Христа: «Немає більшої любові, ніж віддати життя за друзів своїх» (Ів. 15:13). Українські воїни щоденно жертвують собою, щоб захистити наш народ. А чи робить те саме Церква, яка має бути їхньою духовною опорою?
Якщо історія про відмову в допомозі українським бійцям підтвердиться, це стане важким ударом по довірі до певних релігійних структур. Бо нейтралітет у війні між добром і злом – це вже вибір на стороні зла.
Чи варто мовчати?
На жаль, ця тема активно замовчується. Але якщо ми – справжня християнська спільнота, то мусимо говорити правду, навіть коли вона болюча. Бо віра без діл – мертва (Як. 2:17).
Ми закликаємо представників Церкви та правоохоронців офіційно пояснити цю ситуацію. Бо народ України має право знати, чи дійсно в храмах Божих допомагають тим, хто його знищує.
"Блаженні милосердні, бо вони помиловані будуть" (Мт. 5:7). Але чи можна вважати милосердям допомогу катам?
Джерело: Антикор
Коментарі (2)
Церква, яка має бути підтримкою для страждаючих, не може вибирати, кому допомагати, коли на кону життя невинних і захисників. Нейтралітет у війні, де агресор вбиває, катує й окупує, а інший бік — захищає Батьківщину, є співучастю у злі.
Особливо обурює, що пораненим українським воїнам відмовляють у допомозі, а окупантів, які прийшли зі зброєю, годують і називають "дітьми". Де тут християнська любов і заповіт "люби ближнього свого"? Адже "ближній" — не той, хто стріляє по українських містах.
Залишити коментар