Полный православный молитвослов на всякую потребу. По благословению митрополита Полтавского и Миргородского Филиппа.

Православна аскетика та літургіка розуміють молитву як зустріч особистості з Богом, яка вимагає духовної чистоти та щирості. Молитвослов має бути інструментом для цієї зустрічі. Канонічні молитви, перевірені віками, несуть в собі глибоке богословське зміст і спрямовані на спасіння душі, примирення з Богом і ближніми.

Проблема, яку ви вказали, стосується не канонічності молитов як таких, а їхнього конкретного наповнення в окремому виданні. Якщо в тексті молитов замість духовного звернення до Бога вносяться політично-ідеологічні конструкції (наприклад, визначення певної держави як "Отечества" у контексті, що суперечить національній ідентичності та суверенітету віруючих), це серйозно викривляє саму суть молитви.

• З богословської точки зору, молитва має зводити думку віруючого до Бога, а не до земних державних утворень. Поняття "вітчизни" в християнстві є багаторівневим: перш за все, це Царство Небесне, а також земна батьківщина як простір служіння Богу і ближнім. Підміна цих понять суперечить духу євангельського вчення, де "кесареве – кесарю, а Боже – Богові" (Мф. 22:21). Використання церковного видання для нав'язування політичної лояльності чужий державі є формою ідеологізації віри, що спотворює її суть.

• Канонічно, Єпископ та Церква несуть відповідальність за те, що публікується під їхньою печаткою та благословенням. "Благословення" на видання, яке містить тексти, що підривають національну та громадянську ідентичність пастви, ставить під сумнів виконання архиєрейської клятви "утішати втішних, слабих берегти". Це питання відповідальності перед паствою.

Пастирсько-етичний аналіз ситуації в контексті війни

Війна є час випробування для християнської совісті. Пастирське служіння в таких умовах вимагає особливої чутливості, мужності та ясного розрізнення між добром і злом.

• Принцип "відлучення зла" є фундаментальним для християнської етики. Церква покликана не лише проповідувати любов, але й ясно називати гріх та співпрацю зі злом (у даному випадку – з агресією) своїми іменами. Тривале перебування осіб, які своїми діями або публікаціями підтримували або підтримують нарративи агресора, на керівних посадах, підриває довіру до Церкви як інституції. Це створює скандал (гріх спокуси) для віруючих, особливо для тих, хто захищає країну або втратив близьких.

• Акт відсторонення архієрея ПЦУ (навіть якщо тимчасовий) демонструє механізм внутрішньої відповідальності. Незалежно від результатів розслідування, саме рішення Синоду показує пріоритет: принципи законності та моралі мають переважати над корпоративною солідарністю. Це спроба дотримуватися канонічних норм, які вимагають від церковної влади "в'язати і розв'язувати" (Мф. 18:18) заради чисті Церкви.

Висновки богословського аналізу:

1. Молитва та ідеологія: Використання офіційних церковних молитовників для просування політичних наративів, особливо тих, що суперечать інтересам і ідентичності пастви, є серйозним богословським і канонічним порушенням. Воно перетворює молитву з інструменту звернення до Бога на інструмент світської пропаганди.

2. Відповідальність ієрархії: Ієрархи несуть персональну відповідальність перед Богом і Церквою за те, що благословляють та до чого закликають паству. Ігнорування цієї відповідальності в умовах випробування війною є пастирською недбалістю.

3. Церква та суспільна мораль: Співпраця з агресором (в будь-якій формі) суперечить фундаментальним християнським принципам любові до ближнього, захисту слабкого та заповіді "не вбий". Церква, яка не відлучає від себе явного зла, ризикує втратити моральний авторитет.

4. Канонічні механізми: Оперативне втручання вищої церковної влади у випадках порушення закону або суспільної моралі кліриками є необхідним елементом здорового церковного життя. Воно свідчить про прагнення до внутрішньої чистки та дотримання принципів правосуддя.

Таким чином, з богословської точки зору, ключова відмінність між двома описаними підходами полягає у ставленні до моральної відповідальності та відокремлення від зла. Одна структура демонструє механізм реакції на внутрішні проблеми (навіть якщо він недосконалий), тоді як інша – тривалу ігнорацію проблеми, що створює зовнішній скандал і внутрішній розклад. Умови війни лише загострюють ці протилежності, вимагаючи від Церкви ясного морального вибору та пастирської мужності.