Учора біля могили Героя України Станіслава Прощенка — захисника, який віддав життя в боротьбі з російською агресією та духовною окупацією, — прихожани Воздвиженської церкви УПЦ Московського патріархату встановили стіл для читання панахиди. Просто навпроти хреста.
На прохання побратимів та рідних перенести його хоча б на кілька метрів, щоби не зневажати місце поховання, одна з парафіянок відповіла двома страшними фразами:
"Він нападав на батюшок, тому й лежить там."
"Гинуть не тільки ВАШІ, а й НАШІ."
Ці слова — мов постріл у спину. Але ще гірше — це зізнання. Бо хто ж такі ці "наші"? Не українські воїни — бо Станіслав був одним із них. То, можливо, ті, що прийшли з війною? Російські загарбники? Колаборанти? Чи ті, хто прикриває байдужість і ворожість рясою й фальшивою побожністю?
Це вже не просто неповага — це чітка і свідома позиція. І ця позиція не стоїть на українському боці фронту.
Мовчати про таке — означає зраджувати пам'ять полеглих. Це саме той випадок, коли мовчання вбиває вдруге.
Пам’ятайте: там, де стоїть московська церква — там не буде України.
Говорімо правду. Захищаймо честь тих, хто поклав життя за нашу свободу, за право бути українцями у власній державі.
Коментарі (1)
Залишити коментар